Для нашого покоління, особливо для народів Європи, Новий рік асоціюється із зимою, великою кількістю снігу і нарядженою ялинкою. Багато хто вже не здогадуються, що так було далеко не завжди. В давнину не тільки у слов’ян, але і інших народів, святкування Нового року зазвичай відбувалося в березні, а саме свято асоціювалося з відродженням природи, що пробуджується від довгого зимового сну.
Ще в Законі Мойсея, описаному в одній з перших книг Старого Завіту, можна побачити настанову святкувати початок року в місяці «авів», назва якого пов’язана з колоссям. Хоча єврейський календар відрізняється від сучасного юліанського і григоріанського календарів, а його дати з кожним роком зміщуються у часі, зазвичай Новий рік випадав в березні або на початку квітня, коли все починало розквітати. У Стародавньому Римі Новий рік теж святкували в березні, в цей час приносили різні приношення язичницькому Янусу, проводилися релігійні ритуали, а після них починалися різні святкові заходи, що охоплюють весь народ. І тільки Юлій Цезар в 45 році до нашої ери ввів перетворення у римський календар, і з’явився новий сонячний календар, який використовується в країнах західного світу і сьогодні – цей календар отримав назву Юліанського, по ньому зараз живе і католицька церква.
В день Нового року у всі часи, навіть у язичницьких народів, було прийнято вітати і дарувати подарунки не тільки рідним і близьким, але і посадовим особам. Спочатку було прийнято дарувати один одному фініки, плоди і ягоди, їх обклеювали позолотою як прообраз сучасної яскравої упаковки. Та часи змінювалися і в якості новорічних подарунків стали використовувати мідні монети як символ багатства і благополуччя. А багаті люди, правителі і аристократи, обдаровували один одного золотом і сріблом, ювелірними прикрасами і рідкісними речами, а також іншими цінностями. Римські патриції чекали від жителів імперії подарунків в першу чергу, а кожен клієнт був просто зобов’язаний подарувати новорічний подарунок своєму патрону, як своєрідний податок, з часом цей звичай став обов’яковим законом для усіх жителів Римської імперії.
Свято новоліття проводився у Франції ще до 755 року, а дата святкування Нового року не раз змінювалася. Джерела свідчать, що спочатку Новий рік святкували 25 грудня, як і Різдво Христове. В XII-XIII століттях рік починався 1 березня, коли природа прокидалася. Згодом Новий рік збігся з Великоднем – не тільки символом воскресіння, але і найбільшим святом для всіх християн. І тільки французький король Карл IX в 1564 році видав указ, що затверджує святкування Нового року 1 січня – ця дата свята протягом століть так і залишилася незмінною.
Ще раніше цей день був святом новоліття в Німеччині. Це було ще на початку XVI століття, хоча в ті роки країна не була єдиною, а її територія була роздроблена на численні королівства, князівства та герцогства. У XVIII столітті на 1 січня було перенесено і святкування Нового року в Англії. Протягом довгих століть, ще з моменту хрещення Київської Русі князем Володимиром Святославовичем, православне населення святкувало Новий рік відповідно до звичаїв предків 1 березня. Літочислення нерідко починалося з Великодня – Світлого Воскресіння, а літописи зазвичай писали ченці або черниці.
Один з іноземців, який є одним з безпосередніх учасників торжества 1636 року, описує святкування Нового року на Русі наступним чином. На подвір’ї біля палацу зібралося понад 20 тисяч людей – і дітей, і старих, і жінок, і чоловіків. З розташованого Успенського Собору вийшов Патріарх Всієї Русі і духовенство, чисельність якого перевищувала чотири сотні осіб. На кожному з присутніх церковнослужителів було святкове вбрання, а в руках вони тримали церковні книги та ікони. З лівого боку йшов цар у супроводі численної свити, що складається з бояр, князів і вельмож. Цар з непокритою головою підійшов до Патріарха, голову якого прикрашала мирта, вони обнялися і розцілували один одного. Після цього цар поцілував золочений хрест Патріарха, а головний священнослужитель бажав щастя і здоров’я на Новий рік царя, цариці, іншим членам царської сім’ї і всього народу. За час святкування прохачів пропускали і в палац, багато прохань записувалися і після передавалися цареві.
Численна юрба бачила, як цар Петро Перший з дружиною Євдокією і маленьким сином Олексієм, увійшов в розташований біля палацу Успенський собор. Він уже був одягнений в європейський одяг, в цьому ж стилі були одягнені і всі інші імениті гості. І тільки вдовуюча цариця Парасковія Федорівна, матінка Петра Першого, була одягнена в традиційне оздоблення, віддаючи данину старим традиціям. Цар вітав свій народ з Новим роком, в цей час його гвардія вже була взута в ботфорти і одягнена в сині мундири.
Цар-реформатор вніс нововведення не тільки в одяг і побут населення своєї країни, але і переніс святкування Нового року на 1 січня – дату, коли новоліття зазначалося в більшості європейських країн. Відмінність полягала лише в різниці між календарями – за григоріанським календарем, який на Русі, новий рік наступав на два тижні пізніше, ніж у Європі. А сьогодні багато наших співгромадян святкують Новий рік двічі – за старим і новим стилем. Крім такти святкування, Петро Великий вніс і інші нововведення в календар – всі дати починалися від Різдва Христового, а не від створення світу.
Петро не бажав остаточно відмовитися від святкування Нового року, він тільки змінив дату святкування і деякі звичаї, внісши в саме свято елементи, запозичені в інших європейських країнах, у тому числі в Голландії. Цар пояснював своє рішення тим, що літочислення від Різдва Христового вже проводиться не тільки в католицьких країнах. Православні народи – греки, болгари, серби, молдавани, волохи, до кінця XVII століття вже святкували Новий рік 1 січня, на восьмий день після Різдва. Нововведення викликало багато невдоволення, особливо серед духовенства, а царя підтримував Новгородський архієпископ Феофан Прокопович, який роз’яснював всім необхідність переходу на нове літочислення, а також роз’яснював природу старих звичаїв та їх історію.
Хоча зміна дати святкування Нового року довелося не до душі великій кількості населення Русі. Воно звикло до старих звичаїв, але на щастя, ніяких смут не сталося. Реформа почалася з найсуворішої заборони на будь-які святкові заходи 1 вересня, щоб «відбити охоту» відзначати будь-які свята в цей день, а 15 грудня 1699 року вулиці столиці наповнив гучний бій барабанів, яким зазвичай супроводжувалося читання царських указів народу. На площі перед палацом вже стояв поміст, на якому глашатай голосно читав постанову про святкування Нового року 1 січня. В ній було веління прикрашати ворота будинків ялиновими і ялівцевими гілками, навіть бідні люди були зобов’язані прикрасити свої ворота хоча б однією гілкою хвої. Прикраси з ялинових гілок повинні висіти не менше тижня, аж до 7 січня. У новорічну ніч організовували «вогненні потіхи», стрільба з невеликих гармат і рушниць. Залпи і феєрверки було сказано влаштовувати всім знатним та багатим людям, а небагаті палили багаття з дров і хмизу.