Ані бе, аніме: огляд для чайників

Нові віяння з далекосхідної Японії принесли на нашу землю частинку мистецтва кінематографу, не схожого ані на наше класичне уявлення про далекий схід, ані на наше класичне уявлення про кінематограф. Але чи такі вже нові ці віяння? Може це просто МИ були десь позаду…

Звідки є пішло аніме японськеє

Чи давно існує аніме? Ви здивуєтесь, але це не екстравагантна новинка. Аніме існує майже стільки ж, скільки і кіно чи мультиплікація. Перші роботи датуються часами Великої Жовтневої. Далі, як і у всіх був період перших з перших: перше не складене з окремо відзнятих фотографій, перше звукове, перше кольорове. Використовувалися різні техніки на основі покрокового відзнімання: перекладання вирізаного чи перемальовування намальованого крейдою кадр за кадром. Сьогодні таке не оцінять, але тоді ймовірно теж була своя порівнюваність. Наприклад, подивився народ крейдяну анімацію, пішов на перекладну і каже якийсь хлопець у компанії: «Оце було круто, оце мальовка була!». В цілому ж, усе це настільки нецікаво, що заслуговує на згадку хіба що в серйозній енциклопедії. Хоча…

Почнімо з часів, які всередині ХХ сторіччя пройшло практично все мистецтво – передчуття Другої Світової Війни. Японія, як знаний опісля агресор, не могла не ввести мистецтво у гирло проурядової пропаганди. Саме тому таки варто згадати про перше повнометражне аніме, котрим став другий з фільмів дилогії «Момотаро»

Та перед ним, у 1943 році світ побачив перший мультфільм «Морські орли Момотаро», котрий по-пропагандистськи переосмислював наліт японської армії на Перл-Харбор. Стрічка була сповнена слепстіковим гумором (падіння та перечеплення у стилі Чапліна, жартики у стилі першого квітня) і майже досягала порогу повнометражності, триваючи майже 37 хв.

Трохи більше ніж за 2 роки вийшов сиквел «Божественні моряки Момотаро». Стрічка, яка сягала 73 хвилини стала першим в історії повнометражним аніме. Вона приділяє набагато більшу увагу загальному розвитку сюжету, а не центрується на окремій події. Дешевий гумор змінили елементи м’юзиклу, зокрема на середині японські вояки навчають рідної мови тихоокеанське населення за допомогою пісні «АІУЕО». Сюжет демонструє шлях японського солдата-героя від прощання з домом і до походу-місії, аби захистити невинних звіряток від демонів. В принципі, цю стрічку можна навіть схарактеризувати як естетично-гарну.

Втім, обидві пропагандистські стрічки класично смішать наївністю. По-перше, в японській армії воюють звірі. У літак вміщується кільканадцять мавп-японських воїнів. А воюють вони проти білих демонів, котрі мають прапори зі смугами та зірками. І демони завжди програють мавпам, благаючи про капітуляцію. Ось так.

Стрічки, однак, не врятували Японію від повної поразки. Зрозуміло, що в повністю зруйнованій країні, не було місця надто шиковому мистецтву. І тому аніме, як більш-менш варте уваги явище, зупинило свій розвиток до початку 60-х.

Наприкінці 50-х за відродження національної гордості взялася молода компанія Тоей Анімейшн. Почавши, свій шлях з повнометражних а-ля диснеївських мультфільмів («Легенда про білу змію»), вона пізніше охопила всі форми та жанри аніме і на сьогодні багато відомих аніме є саме її продуктом.

У той же час, на горизонті виникає таке явище як Осаму Тедзука. Назвати його інакше як явищем не повертається язик. Заробивши славу як «бог манґи», він звернувся до анімації та зробив неоціненний внесок в її розвиток. По-перше, саме він зробив перший конкурентоздатний (проти диснеївських) анімешний телевізійний серіал «Могутній Атом» (який, до речі, неодноразово реекранізовувався). По-друге, саме він сприяв відокремленню аніме від решти мультиплікації світу, будучи жорстко переконаним прихильником орієнтації аніме на різну аудиторію. Відтак у телесеріалі «Лицар стрічки» головним героєм, чи пак героїнею, постає реверс-трап – дівчина, що намагається грати чоловічу соціальну роль, одягаючись та поводячись відповідно. Крім того, Тедзука зробив трилогію аніме-фільмів для дорослих. З іншого боку, зробив Тедзука внесок і в графічну частину. Наприклад, одним з поширених ним елементів стилю є знані сьогодні як атрибут аніме великі очі в персонажів. Все спливає, все оновлюється і, зігравши колосальну роль на початку становлення японської анімації, надалі Тедзука вже не був у ній такою важливою фігурою.

Осаму Тедзука – бог манґи.

Взагалі, становлення основних специфічних аніме-жанрів (наприклад, махо-шьоджьо – аніме про дівчат-чарівниць, та ме́ха – аніме про поєдинки пілотів на великих людиноподібних роботах) відбувається саме в 60-х. Роботи були настільки якісні, що з точки зору сюжету, та й в принципі графіки, перші 2 твори махо-шьоджьо «Відьма Саллі» та «Таємниця Акко-чян» і сьогодні виглядають непогано та навіть цікаво.

Опенінґ «Відьми Саллі» – Дисней детектед.

70-ті – це однозначно доба розквіту мехи та космоопери. На увагу заслуговують в першу чергу дві особи: Лейджі Мацумото та Ґо Наґай. Перший, Мацумото, створивши такі твори як «Космічний крейсер Ямато», «Галактичний експрес 999» та «Космічний пірат Гарлок», здобув славу однієї з ключових фігур становлення жанру космічної фантастики, зокрема космічної опери. Тим часом, Ґо Наґай зі своїми серіями «Мазінґер Z» і «Ґрендайзер» прославився в жанрі меха, а «Любонька Хані» стала відомим махо-шьоджьо.

О, жінки Лейджі Мацумото…

Новим звоєм у розвитку аніме стало настання т.з. «золотої доби аніме», прозваної так через надзвичайний розквіт класичних образів. Але передумовою такого зламу в аніме стали не якісь там творчі досягнення – підросло те покоління отаку (спеціальне поняття на позначення затятого фаната японської анімації), яке попередні 20 років дивилося аніме-мультики й, попри дорослішання, спинятися не хотіло. Перше покоління аніме-клубів вийшло зі шкільних клубів наукової фантастики. Для них знадобилися нові, доросліші мультики, які й почали робитися.

В кінці 70-х зазнав модифікації жанр мехи. З інопланетних/доісторичних розробок гігантські роботи стали нарешті власними людськими розробками, які беруть участь у війнах людства, замість дрібних сутичок кількох школопілотів. По-друге, піднялася загальна серйозність стосунків персонажів у всіх жанрах аніме з практично дитячого до середньо-підліткового рівня. Чудовим прикладом є телесеріал «Гіперпросторова фортеця Макрос», котрий має непростий сюжет, де переплітаються космічний епос і серйозна драматична романтика, та певний рівень філософського змісту. На жаль, його продовження – ні, але то вже інша історія.

Потім, 80-ті багаті на впровадження повноцінної еротики та порнографії в аніме, виникнення ОВА (про неї далі), і файні фільми Хаяо Міядзакі, який сьогодні свою кар’єру закінчив, а десь тоді саме починав.

Макроси по стрічках Міядзакі.

У запалі натхнення, аніматори й не помітили, як роботи ставали дедалі більш дорогими, а політ фантазії відокремленим від потреб глядача. І коли ринок перенаситився, вималювалася чергова криза жанру, що посилилася ще й економічною кризою Японії в кінці 80-х. В цілому, загальну історію аніме-фендому тих часів оповідає ОВА «Стрічка про отаку», в якій ідеться зокрема і про створення студії «Ґайнакс», молоді креативники якої почали з того, що створили вступні кліпи до отаку-фестивалів «Дайкон 3» та «Дайкон 4»:

Золота доба аніме, як бачите, не буде забута отаку, ще за одну цікаву річ: згадані глядачі-отаку, які, до часу 80-х подорослішали, самі захотіли створювати аніме. І коли, здавалося, аніме-індустрію попереду не очікує нічого світлого, аніме-виробники вчергове змушені здешевлювати виробництво аніме (а це робилося впродовж усієї історії, що й спричинило певні відмінності від західної мультиплікації, котрі пізніше стали вважатися навіть позитивною особливістю), з’явився шедевр, який перевернув усю концепцію японської анімації й надовго розставив крапки над «і».

Було б добре, коли Єва була б такою зрозумілою…

Цим шедевром став телесеріал «Нова Ера – Євангеліон». Дехто каже, що він переоцінений, але, мабуть, і сама його переоцінка не є простим випадком. Саме з Євангеліону 1995-го року починається той період, роботи якого зазвичай цікавлять сучасних анімешників. Твори до середини 90-х знані набагато гірше, відомі набагато вужчому колові людей. Ще й надто – лише одиниці з них є для нинішніх глядачів цікавими навіть для такого любительського ознайомлення. А після Євангеліону і до сьогодні тягнеться суцільна лінія відомих кожному другому аніме-тайтлів другої половини 90-х, що плавко переходить в аніме 2000-х, яке на зараз ще вважається сучасним. Немовби «до» і «після» – це два різні світи. І не кожен зважиться зробити крок у перший.

Фрагмент «Монополії» від львівського аніме-клубу «Міцурукі» із зображеннями аніме-шедеврів 90-х.

Але не Євою єдиною. До того в 90-х згадана напочатку студія Тоей Анімейшн випустила серіал «Красуня-воїн Сейлор Мун», махо-шьоджьо, відоме у нас завдяки надзвичайно важливій ролі, яку воно зіграло у формуванні українського, та й сусідніх аніме-фендомів. Слідом за Євангеліоном мутували в психологічному напрямі й інші жанри, зокрема комп’ютерна фантастика, чи кіберпанк («Експерименти Лейн») та романтичне шьоджьо («Юна революціонерка Утена»).

У двотисячних, як продовження цього тренду, жанри та різновиди аніме набули небаченого навіть в 90-х розмаїття. Поява комп’ютерної анімації повністю перевернула стандарти мальовки. З’явилися такі метри графіколюбів як Макото Шінкай («Голос далекої зірки», «Сад слів»). Саме в нульових, як провідна фантастика, закріпилося фентезі («Зошит смерті», «Вовчиця та спеції»), яке до того періоду ще тільки виходило з тіні НФ, в аніме поширився жанр трешу («Бтум», «Щоденник майбутнього») та популяризувалися еротичні жанри, а також елементи еччі – легкої еротики («Ґуррен Лаґанн», «Старша школа мертвих»).

Вагомим аргументом при перегляді більш сучасних фантастичних аніме, зрозуміло, є більш адекватне сприйняття фантастики. Так, наприклад, у науковій фантастиці 80-х років в описі майбутнього фігурують «товсті» комп’ютерні монітори на основі електронно-променевої трубки.

В останні роки, як зазначають поціновувачі аніме, воно втрачає останню принадність та змістовність. Справді, переповнені штампами сюжети перестають дивувати, а на голий фансервіс, яким намагаються заповнити прогалину відсутності сюжету, витріщатися не дуже цікаво. Фансервіс – це елементи, які не мають сюжетного навантаження, а розраховані на задоволення основної аудиторії глядачів; наприклад, до них належить і еччі, яке природно знаходить відгук у чоловічої аудиторії. Однак, заглядаючи в історію, в ті численні періоди минулого, коли аніме так само переживало кризу, і проводячи аналогії до подій тих часів, мені лише хочеться побачити, яких геніїв породить ця криза.

А поки радійте, що живете у наші часи.

Що за маячню я дивлюся?

Класифікація аніме – доволі непроста річ. Можна, як і всюди, виділяти окремі групи схожих мультиків за певним критерієм. Але як побудувати чітку систему розрізнення потенційно нескінченної гори контенту і навігації в ньому?

Спершу звернімося до найбільш природного поділу аніме, вже вбудованого в нього творцями – віково-статевого спрямування. Так історично склалося, що слідом за первинним джерелом своєї екранізації, манґою, аніме свідомо роблять в рамках одного з шести спрямувань на аудиторію певного віку та статі, кожне з яких давно вирізняється не лише темами та рівнем глибини, а й набутими в процесі окремої еволюції характеристиками. Спрямування відповідає за загальний рівень сюжету й стилістику.

Кодомо (з яп. «дитина») – спрямування на дитячу аудиторію до 12 років. Тобто ще навіть не школярів з їх фантазіями про показування всьому світові його хибності. У зв’язку з цим кодомо – спокійне й монотонне, з життєрадісними настроями, як і решта мультфільмів світу. Переважно, не містить якихось шаблонорозриваючих ідей, і в найліпшому разі це пригоди, мандрування світом, пізнання цікавого, знаходження друзів («Покемони»). Часто ж це просто казки-притчі з певними моральними уроками, іноді буденність («Дораемон»). До слова сказати, на початках сучасної японської анімації (60-70 роки) більшість навіть не-кодомо тайтлів, за винятком окремих сюжетних моментів, нагадували кодомо – такі вже наївні вони були («Гонщик Спіді»). До кінця цього періоду, кодомо займало практично всю нішу аніме, подібно до сучасної мультиплікації західних країн (дилогія “Момотаро”).

Герої там ще мало поділяються на хлопчиків-кунів і дівчат-тянів: усі просто друзі, яких можна знайти.

Шьонен (з яп. «хлопчик») – аніме для крутих хлопаків 12-18 років. А таким переможцям по життю вже ні до чого ванільність і соплі, тому шьонен майже повністю складається з неможливості навіть поранити головних героїв, їх недосяжної швидкості, пафосу та інтелектуальних монологів, в яких вони думають про те, як змогти поранити, досягти швидкості й осоромити ворогів-самозакоханців (Свята трійця шьонену: “Бліч”, “Наруто”, “Ван Піс”). Сюжети переважно не зводяться на дрібну маячню слайсів і шьоджьо (про ці жанри – нижче) – нашим братам меншим потрібні глобальні історії, де визначається доля світу, чи пригоди («Хроніки Крил»), спорт («Коронний кидок»), екшн, ризик («Останній уцілілий Кайджі») й інші війноньки (серії “Ґандам” та “Макрос”). Та до реальних шедеврів цим масштабним творам не вистачає кавалка адекватності того, що відбувається. Ще й надто, у тих, кому понад вказану верхню вікову межу, значна частина сюжетних прийомів викликає більше сміх, аніж зацікавленість.

Не покривджені аніме цього напрямку і наявністю принад, котрими вабляться в принципі усі хлопчаки, але особливо цільова авдиторія шьонену, – цицьок і всього супровідного. Існує багато картинок, де порівнюються дівчата з шьоджьо та шьонену, і між ними є велика різниця, а точніше дві (якщо ви розумієте, про що я). Існують навіть окремі жанри, як то еччі («Розарій+Вампір») – легка еротика, та гарем («Шкільні дні») – коли дібрані надміру сексапільні тні починають витися навколо героя, який нагадує хікі-задрота за прикладом своїх глядачів, чим викликають неабияке здивування в останніх, бо ж навколо них у реальнім житті тням витись недоля.

Критика аніме здебільшого стосується саме шьонену.

Серед чоловічих персонажів популярний типаж Ґара («Дивовижні пригоди Джоджо»), сильного чувака, якому не страшні вогонь, зміїна отрута та відсутність повітря, а ще у нього м’язи лише на одній руці більше за всю голову разом з мозком. Однак частіше в центрі сюжету тупа школота, або дорослий, що мислить на рівні тупої школоти. Подекуди, в окремих аніме, починаючи ще з середини 90-х застосовуються елементи кавайного малювання (“Сталевий алхімік”, 2-ий серіал). Тут, завдяки чільному намаганню подати все, що відбувається серйозно, але в жодному разі не гротескно, такі елементи як схематизація, деформація і позначкові емоції, виглядають дико і рвуть шаблон не на жарт.

Містить здебільшого крутість і показуху, секс і насилля.

Шьоджьо (з яп. «дівчинка») – твори для дівчат 12-18 років. Що тут сказати, здебільшого це романтика. Дуже наївна ванільна мильно-бульбашкова романтика («Троянда Версалю», «Мій дорогий старший брате,..»). На відміну від шьонену, набагато менше уваги звертається на дії і набагато більше на стиль малювання. Саме з цього напряму, на аніме й поширилися т.з. «великі очі». Саме тут реалізувалося класично-японське уявлення про гарних людей як про витончених та високих. Набагато більше, ніж шьонен, спрямоване на особистий розвиток героїнь. Набагато менше значення мають явні зіткнення, і більше – внутрішні відчуття, переживання, самооцінка («Дотягнутися до тебе»). А от якщо дівчата починають битися, то треба начуватися! Саме в рамках шьоджьо виник жанр махо-шьоджьо («Красуня-воїн Сейлор Мун»), про який буде розказано далі. Характерна риса шьоджьо – гротеско-гумористична умовність малюнка з повсюдними елементами каваю, певно орієнтована на емоційну жіночу психіку. Існують навіть аніме наскрізь пройняті цими елементами («Сім утілень Ямато Надешіко»).

Багатенькі прекрасні принци і не менш багатенькі прекрасні принцеси; купа квітів, каваю і мое.

Сейнен (з яп. «чоловік») — цільова орієнтація на дорослих чоловіків від 18 й старших. Характерними рисами цього жанру є елементи психології, дії персонажів більш реалістичні та правдоподібні (з дорослої точки зору), логічні врешті-решт. Більше уваги, ніж у шьонені, приділяється розвитку персонажів та сюжету, менше – битвам. Аніме в жанрі сейнен може бути націлене й на бізнесменів у віці понад 35-40 років. Яскравими представниками є «Берсерк», «Привид в обладунках», «Вовчиця та прянощі» й «Ельфійська пісня».

По суті ж, та сама крутість і псевдофілософськість що й шьонен, але все це прикрито маскою дорослості, в результаті чого здається серйозним бізнесом та глибоким змістом.

Джьосей, редісу (з яп. «жінка») — цільова орієнтація на дорослих жінок від 18 й старших. Сюжет найчастіше описує буденне життя жінки, що мешкає в Японії. З самого початку, частина розповіді відводиться під події зі шкільного життя головної героїні (саме в цей час вона знайомиться з іншими дійовими особами й відбувається зав’язка сюжету). Любовні стосунки в джьосеї менш ідеалізовані та більш опрацьовані, показані значно натуралістичніше. Стиль малюнка більш реалістичний, ніж у шьоджьо, проте зберігає в собі деякі його характерні особливості. Серед таких найвідоміші «Нана», «Нодаме Кантабіле» та «Мед і конюшина».

Таке ж як шьоджьо, з принцами на білих конях, прикрите маскою дорослості.

Міна (з яп. «будь-хто») – незаслужено забута шоста гілка. Аніме для всіх, від найменшого й до найстаршого. У нас кажуть просто «сімейне». Часто це загальна фантастика (стрічки Хаяо Міядзакі), загальна романтика (стрічки Макото Шінкая). Не дуже школярське, але й не без доступного для них гумору. Здебільшого з хепі-ендом. Фактично, те саме, що показує знайомий з дитинства Голівуд у своїх повнометражних мультфільмах.

***

Наступним етапом класифікації аніме є вирізнення типу реальності, в якому відбувається дія. Загалом, все так само як і в західних літературі/кінематографі, але з певними деформаціями й особливостями, сформованими в процесі відокремленого розвитку аніме. Тож, як і в будь-якому оповідному мистецтві, типів реальності існує три: дійсність, наукова фантастика та фентезі. Дійсність – це власне сучасна чи історична реальність як вона є, без жодної надприродності чи незвіданих технологій, наукова фантастика – це світ, що експлуатує теми розвитку технологій людства у майбутньому, а фентезі – світи, де звичною річчю є «надприродне», або магія. Характерно, що сюжети фентезі здебільшого тяжіють до обсмоктування людської історії, як втраченого ідеалу… чи майже ідеалу.

Тип реальності відповідає за обумови загального існування художнього світу. В даному аспекті є теоретична проблематика, а саме – можливість комбінування різних типів в одному аніме. На практиці ж жодній нормальній людині не спаде на думку напхати в один сюжет кілька принципово різних рушійних сил відмінних від реальності глядача. Саме тому, ця проблема виникає дуже рідко.

Надалі, з урахуванням особливостей саме аніме, класифікація типів реальності з найбільш значними відгалуженнями виглядає так:

• Дійсність
  • Сучасність
  • Історичне
• Наукова фантастика
  • Комп’ютерна фантастика
    • Кіберпанк, посткіберпанк – антиутопічна комп’ютерна та робофантастика
  • Космічна фантастика
    • Космічна опера – бої на кораблях у космосі
    • Космічний вестерн – перші кроки людства у освоєнні безмежних диких космічних просторів
  • Меха – бої на великих людиноподібних роботах
• Фентезі
  • Махо
    • Махо-шьоджьо – дівчата-чарівниці
    • Махо-шьонен – хлопці-чарівники
  • Містика
    • Вампіри
  • Темне фентезі – світ, де «зло» вже перемогло і залишається шукати меншого зла
  • Епічне фентезі – об’ємні фентезі-світи з як правило продуманою міфологією та багатьма персонажами

І третій елемент, найбільш банальний – стиль оповіді, сам жанр. Ще точно не визначено скільки їх є, але найпопулярніші це: романтика, бойовик, психологія та пригоди.

Також в японському аніме існує особливий жанр, представлений у знайомому нам кінематографі лише непрямо. Цей жанр – буденність, або слайс (від англ. slice of life – шматочок життя). “Буденність” у японців не зводиться до такої побутовщини як у нас, а історично утворила окрему досить абсурдну форму оповіді, коли більшість часу відводиться на шкільне життя чи проведення людьми часу за певним завданням (заглиблення в яке, на відміну від змагального аніме, не відбувається). Але для того, аби реальність не була така нудна у своїй самотності, слайси переповнені елементами каваю й дрібними безглуздостями: наприклад, літанням на хвостиках волосся уві сні.

«Самурай Чамплу» – один з найкращих прикладів пригод, зокрема роад-муві

Також аніме характеризується наявністю певного рівня еротики. Звідси еротичні жанри, які по суті накладаються на стандартне жанрування:

• Еччі – окремі моменти легкої еротики, «випадковий» кадр з трусиками чи оголеними грудьми
• Хентай – аніме, де сексуальна тематика витісняє основний сюжет, фактично – анімована порнострічка
• Лолікон – еротичне аніме за участі неповнолітніх дівчаток
• Шьотакон – еротичне аніме за участі неповнолітніх хлопчиків
• Яой – аніме, що оповідає про кохання між чоловіками (орієнтоване на жінок), характеризується більшою м’якістю та вишуканістю ніж бара
• Бара – аніме, що оповідає про кохання між чоловіками (орієнтоване на гомосексуальних чоловіків), характеризується більшою жорсткістю та відвертістю ніж яой
• Юрі – аніме, що оповідає про кохання між жінками

Ну… це трохи більше, ніж випадковий кадр…

З іншого боку, аніме поділяється за типом. Існують 4 загальновизнані типи аніме:

• Фільм – транслюється в кінотеатрах
• ТБ-серіал – складається з n-ної кількості серій, які транслюються щотижня по телебаченню
• ОВА  (з англ. Original Video Animation) – аніме, що з самого початку призначено для поширення на відеоносіях
• ОНА (з англ. Original Network Animation) – переважно короткі анімешки, що робляться для викладання в інтернет

Не важко помітити, що типи збагачувалися історично, з розширенням технологічних можливостей.

Свого часу затяті колекціонери аніме виглядали так. Саме тому їх не славлять. Але це вже зовсім інша історія…

Вишенька до нашого пирога

Для щонайкоротшого і водночас повного ознайомлення з цим видом кіноіндустрії, пропонуємо вам до перегляду такі твори. Вони розподілені за потрійною жанровою класифікацією з указанням підгруп та додаванням інформації про рівень еротики:

1. Покемон: Ліга Індіго (кодомо, НФ, пригоди/роад-муві)
2. Мій сусід Тоторо (кодомо, фентезі/казка/японська міфологія, буденність/драма)
3. Подорож Кіно (сейнен, НФ, пригоди/роад-муві)
4. Вовчиця та спеції (сейнен, фентезі, пригоди/роад-муві)
5. Самурай Чамплу (шьонен, дійсність/історичне, пригоди/роад-муві)
6. Клуб побачень старшої школи Оран (шьоджьо, дійсність, романтика/гарем)
7. Нана (джьосей, дійсність, романтика/драма)
8. Кланнад (шьонен, фентезі, романтика/драма)
9. П’ять сантиметрів за секунду (шьонен, дійсність, романтика)
10. Код Ґіасс (шьонен, НФ/меха, бойовик)
11. Легенда про Героїв Галактики (шьонен, НФ/космічна опера, бойовик)
12. Нова ера – Євангеліон (шьонен, НФ/меха, психологія)
13. Привид в обладунках: Синдром самітника (шьонен, НФ/правоохоронці, бойовик)
14. Сталевий алхімік, серіал 2 (шьонен, фентезі, бойовик)
15. Картоловка Сакура (шьоджьо, фентезі, бойовик/махо-шьоджьо)
16. Берсерк (сейнен, фентезі/темне фентезі, бойовик)
17. Пірати Чорної Лагуни (шьонен, дійсність, бойовик)
18. Яскрава Чіхая (джьосей, дійсність, змагальне/спокон(карута))
19. Стрічка про отаку (шьонен, дійсність, пародія)
20. Свіжа японська випічка (шьонен, дійсність, змагальне/професійне(кулінарія))
21. Лихо азартних ігор Кайджі (шьонен, дійсність, змагальне/ігри (ігри на життя))
22. Щоденник майбутнього (шьонен, фентезі, бойовик/ігри на виживання)
23. Мононоке (сейнен, фентезі/містика, психологія)
24. Адзуманґа (шьонен, дійсність, буденність)
25. Легка музика! (шьонен, дійсність, буденність)
26. Золотий жевжик (шьонен, дійсність, пригоди/роад-муві) + еччі
27. Експерименти Лейн (шьонен, НФ/віртуальна реальність, психологія)
28. Зошит смерті (шьонен, фентезі/містика, психологія)
29. Ексель Саґа (шьонен, НФ, пародія)
30. Хеталія: Країни Осі (шьонен, дійсність, пародія)